Столітний пластун Роман Паращак

Серед зелених Карпат в селі Головецько, що на Бойківщині, в священичій родині Паращаків, рівно сто літ тому, народився цікавий життя хлопець Роман. Як виростав, залюбився у бджільництві, якого навчався в старенького діда.

Влітку до рідного Романового села часто приїздили пластуни, що вибиралися у мандрівки до Карпат, та часом ночували близько церкви.  Тут він познайомився із першими пластунами, тут і навчався у сільській школі. Згодом поїхав до Львова і вступив до гімназії.

Після гімназії Роман пішов до університету, де студіював медицину. Саме тут почув про створення Української дивізії та залишив навчання після двох років, вступивши до війська.

В цей же час  сестру Романа, Лесю, вислали на копальні до Сибіру, за її підпільну діяльність проти московитів. На засланні в Сибіру опинився і отець Паращак, тоді як його родину – дружину Орисю, маму Романа та сина Юрка, Романового брата,  із притаманною часам жорстокістю зумисне вислали якомога далі –  на Схід.

Після закінчення другої світової війни, англійці привезли полонених українських вояків до Ріміні, що в Італії. А де двоє українців – там буде хор, а тут понад 7 тисяч душ в одному місці! Миттю створили хор “Бурлака”, до якого вступив і Роман.

Уже за два роки хор активно гастролював, зокрема й у Англії, по нових українських громадах, де давав багато концертів. На одному із них Роман зустрів свою подругу життя, пластунку Оксану Лук’яненко, з якою за два роки, у 1950, щасливо побралися. В родині народилося аж троє синів, тож окрім звичайної роботи, Оксана зайнялася пластовим юнацтвом.

Роман не залишився осторонь і зацікавився пластовою працею, та уже за якийсь час почав приїздити та допомагати: розкладати і складати табори,  працювати в кухні, привозити товари тощо – знайомий більшості із нас шлях. Згодом прийняв пластову присягу та почав сам виховувати юнацтво. Незабаром став комeндантом юнаків у Чидінґфольді,  Лофборо та зрештою на нашій власній оселі у Великій Британії, у Валії.

Хоч в Україні студіював медицину, на жаль, Роман таки не зміг повернутися до неї. Тривалий час працював у фірмі “Нова Фортуна”, що займалася доставкою продуктів харчування із континентальної Європи. А у віці за п’ятдесят несподівано розпочав цілком нову кар’єру  –  подався на учительські курси у Манчестерському університеті, де закінчив напрямок біології та почав викладати у жіночій гімназії міста Рочдейл.

Окрім біології, Роман став навчати дівчат відбиванки (волейболу), а вдячні учениці скоро стали чемпіонками серед англійських шкіл. Нещодавно ці дівчата, тепер самі у п’ятдесятих роках, влаштували відзначення для свого учителя, на знак вдячності за власні перемоги.

В місті Рочдейл, де досі проживає друг Роман, 223 тисячі мешканців регулярно обирають людину року з-посеред найкращих своїх представників. У 2009 році цією людиною став Роман Паращак. Обгрунтовуючи вибір, в газеті писали:

“Оголошуючи переможця, радник Роберт Клегг, голова комітету «Людина року», сказав: «Він дуже любить виявляти найкраще в дітях, незалежно від віросповідання чи раси. Він продовжував тренувати волейболу в школах Matthew Moss і Falinge Park допоки йому виповнилось 85 років. Та як один із бджолярів-волонтерів Рочдейла, він досі продовжує розмножувати  рої».

Хоч друг Роман трохи втратив форму (усім нам би так втрачати!), він і надалі стрункий та активний, живе у злагоді із своєю Оксаною в сімейному будинку в Рочделі, куди часто приїздить власний рій, що часом навіть і хор –  числені сини, внуки та правнуки, а їх у Романа й Оксани цілих дев’ятеро: троє синів, два внуки й дві онучки та двоє правнуків.

Цього року друг Роман святкує сторічний ювілей, обходячи святкування 28 листопада.

Ми йому бажаємо СКОБ та многая і благая літа!

Матеріали надали:

Оксана та Юрко Паращаки, дружина та син друга Романа

За комунікацію та координацію дякуємо:  пл. сен. Ганя Ткачук, Пласт ВБ 

Редакція: пл. сен. пр. Ольга Муха, ЧХ, референтка преси КПС ВБ